Часник досить поширений в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України, але нарощування об’ємів виробництва, на жаль, відбувається переважно екстенсивним шляхом, за рахунок збільшення площ. Проаналізовано фенотипову мінливість морфометричних ознак та адаптивну здатність сортів і колекційних зразків часнику озимого різного еколого-географічного походження. У результаті вивчення мінливості біометричних показників, встановлено, що найбільші відмінності між зразками відмічені за показниками: ширина листка – V=15,6 % (за роками 17,1–22,8 %), висота квітконосної стрілки – V=28,2 % (за роками 17,4–29,3 %) та кількість повітряних бульбочок у суцвітті – V=68,3 % (за роками 67,0–70,8 %). Встановлено, що використання інтенсивних сортів Любаша і Хандо забезпечує формування врожайності часнику озимого на рівні 16,0–18,9 т/га (+5,3–8,2 т/га). Використання перспективних зразків за №№ 1, 5, 6, 13, 19 і 21 забезпечувало урожайність на рівні 14,6–19,4 т/га (+3,9–8,7 т/га). Визначено, що найбільш адаптивними були інтенсивні сорти часнику озимого Любаша, у якого показник загальної адаптивної здатності становив 2,42, Дюшес (загальна адаптивна здатність=4,63) і Хандо (загальна адаптивна здатність=5,70) та зразки № 6 (загальна адаптивна здатність=6,29), № 13 (загальна адаптивна здатність=4,12) і № 5 (загальна адаптивна здатність=3,22), а для подальшого створення сортів слід використовувати зразки, які мають високу селекційну цінність генотипу та високу фенотипову стабільність за врожайністю. Отримані результати дозволять якісно провести добір і оцінку вихідних форм для подальшої селекції на адаптивність та створити сорти для конкретних ґрунтово-кліматичних умов.
сорт, колекційний зразок, фенотип, генотип, адаптивність, урожайність.