Потенціал зернобобових культур для сталого розвитку аграрної галузі

Метою дослідження було визначити агроекологічні переваги вирощування зернобобових культур у порівнянні з традиційними зерновими, зокрема їхній вплив на якість ґрунту, біологічну активність та продуктивність агроекосистем. У статті досліджено вплив зернобобових культур – гороху (Pisum sativum), сочевиці (Lens culinaris) та квасолі (Phaseolus vulgaris) – на фізико-хімічні властивості ґрунту, мікробіологічний склад, біологічну фіксацію азоту, урожайність та стабільність агроекосистем у посушливих умовах Півдня України. Дослідження проводилося у порівнянні з контрольними ділянками, засіяними пшеницею (Triticum aestivum) та ячменем (Hordeum vulgare), що дозволило оцінити ефективність зернобобових у покращенні родючості ґрунту та їхній внесок у підтримку стійкості агросистем. Результати показали, що вирощування зернобобових сприяло збільшенню вмісту гумусу, підвищенню капілярної пористості ґрунту та покращенню його водоутримувальних властивостей, тоді як на контрольних ділянках зі злаковими культурами ці показники залишалися нижчими. Також було зафіксовано значне зростання чисельності азотфіксувальних (Bradyrhizobium, Azotobacter) та фосформобілізуючих (Pseudomonas, Bacillus) бактерій на ділянках із зернобобовими, що свідчило про активізацію біологічних процесів у ґрунті. Урожайність пшениці та ячменю виявилася залежною від рівня мінерального живлення, тоді як зернобобові забезпечували стабільний рівень продуктивності без додаткового внесення азотних добрив. Отримані результати підтверджують доцільність інтеграції зернобобових у сівозміни для підтримки родючості ґрунтів, покращення мікробіологічного балансу та зниження залежності від мінеральних добрив. Встановлено, що біологічна фіксація азоту горохом, сочевицею та квасолею забезпечує підвищення рівня доступного азоту в ґрунті, що позитивно впливає на продуктивність агроекосистем у порівнянні з традиційними зерновими культурами