Вивчення адаптації рослин до посушливої зони Узбекистану на основі системного аналізу

Вивчаючи еколого-біологічні особливості та водний режим рослин гірської напівпустелі Узбекистану для визначення їхньої стійкості в даних умовах, автори статті дійшли висновку про необхідність комплексного підходу до вирішення проблеми адаптації. Стійкість виду до екстремальних факторів може однаковою мірою визначатися функціональними, структурними або іншими біологічними особливостями, як, наприклад, ритміка розвитку. Мета роботи – виявлення комплексу елементів адаптації рослин до аридної зони до ксеротермічних умов і характеристика екологічних груп щодо спільності адаптаційних систем. На основі системного аналізу проаналізовано біологічні та структурно-функціональні пристосувальні особливості рослин, як адаптаційні системи та за спільністю пристосувань, до переживання посушливого періоду вивчені види класифіковані на екологічні групи. Отримані оригінальні дані, що належать до характеристики елементів біоморфологічної адаптації та адаптації водного режиму, інші адаптаційні елементи виявлено на підставі аналізу літературних даних. Поряд із структурними та поведінковими ознаками основну увагу приділено тим особливостям водного режиму, які забезпечують позитивний водний баланс у представників різних екологічних груп. Для кожної з виділених екологічних груп рослин характерне певне поєднання пристосувальних ознак фізіологічного та біоморфологічного плану. При різноманітності адаптаційних ознак у різних видів рослин до посухи та відсутності інтегрального показника посухостійкості не можна орієнтуватися на будь-який з них, безумовно, необхідно враховувати весь комплекс ознак. Комплекс ознак дозволить більш точно встановити характер того чи іншого поєднання біоморфологічних і функціональних особливостей, властивих тій чи іншій екологічній групі