Спадковий тягар у сільськогосподарської птиці різних видів українського генофонду

Актуальність дослідження пов’язана з необхідністю постійно проводити патолого-анатомічний аналіз загиблих ембріонів як невід’ємної частини генетичного моніторингу шкідливих мутацій, завдяки чому можливе зниження рівня генетичного тягаря у генопулі сільськогосподарської птиці. Дослідження проведено на сільськогосподарській птиці різних видів українського генофонду: курях м'ясо-яєчного напряму продуктивності, індиках вихідних родинних ліній кросу Харківський. Метою роботи було визначити спектр і частоту прояву спадкових генетичних дефектів розвитку ембріонів у сухопутної птиці різних видів, встановити рівень генетичного тягаря. Спектр і частоту прояву морфологічних та анатомічних спадкових вад ембріонів курей та індиків встановлювали при патолого-анатомічному обстеженні відходів інкубації. При візуальному огляді загиблих ембріонів визначали морфологічні порушення у будові скелету, а також різні диспропорції окремих його частин. У курей субпопуляцій з чорно-смугастим і білим забарвленням оперення, серед птиці всіх досліджених груп, виявлено найширший спектр морфологічних аномалій розвитку ембріонів. У м'ясо-яєчних курей із золотистим забарвленням оперення серед обстежених загиблих ембріонів виявлено три аномалії з однаковою частотою прояву 33,3 %. У птиці з рябим забарвленням оперення виявлено лише 1 аномалію «екзенцефалія». У птиці зі сріблястим забарвленням оперення серед обстежених загиблих ембріонів виявлено два випадки подвійної мутації. Рівень генетичного тягаря у досліджених субпопуляціях м'ясо-яєчних курей знаходився у межах 3,45–8,72 %. У птиці із білим і сріблястим оперенням цей показник був вищим за максимально допустиме значення, тому необхідно здійснювати селекційні заходи щодо елімінації летальних генів з цих популяції курей. У індиків батьківської лінії 5 та материнської лінії 6 кросу Харківський серед обстежених завмерлих ембріонів виявлено по 2 морфологічні аномалії розвитку ембріонів. Рівень генетичного тягаря у індиків родинних форм невисокий – 1,60–1,89 %, що не перевищує максимально допустиме значення (8,0 %). Це свідчить про невисоку долю у спадковості використаних плідників прихованих носіїв «дефектних» генів. На цьому етапі збереження генофонду птиці не представляє загрозливого значення для її подальшого розведення